Глава 9
Украинские переводы
На сегодняшний день насчитывается три полных перевода Ветхого завета с иврита на современный переводчикам украинский язык: Пантелеймона Кулиша, Ивана Пулюя и Ивана Нечуй-Левицкого; Ивана Огиенко; Ивана Хоменко (перевод Р. Турконяка выполнен с греческого языка, перевод митрополита, впоследствии патриарха Филарета вообще сделан с русского Синодального перевода). Важнейшим катализатором утверждения украинского литературного языка и решения тесно связанной с этим проблемы перевода Святого Писания был выход в свет «Кобзаря» в 1860 г. и в его составе написанных Тарасом Шевченко еще в 1845 г. перепевов псалмов.
Чи Ти мене, Боже милий,
Навік забуваєш,
Одвертаєш лице Своє,
Мене покидаєш?
Доки буду мучить душу
І серцем боліти?
Доки буде ворог лютий
На мене дивитись
І сміятись!.. Спаси мене,
Спаси мою душу,
Да не скаже хитрий ворог:
«Я його подужав».
І всі злії посміяться,
Як упаду в руки,
В руки вражі, спаси мене
Од лютої муки.
Спаси мене, помолюся
І воспою знову
Твої блага чистим серцем,
Псалмом тихим, новим
(13, в православной традиции: 12).
У первого полного перевода Писания на украинский судьба была крайне трудной. Работа была начата в то же время, когда был продолжен после долгого перерыва перевод на русский, завершившийся Синодальным изданием полной Библии, т.е. в начале 1860-х гг. Решился на этот шаг писатель, этнограф, переводчик Пантелеймон Кулиш (1819-1897). Изучив древнееврейский, он переводил Ветхий завет и издал Пятикнижие, книгу Иова, «Псалтирь або книгу хвали Божої, переспів український». В 1872 г. он завершил перевод Ветхого завета, но рукопись при пожаре сгорела. Он вновь взялся за перевод, но закончить его не успел. Завершали работу Иван Нечуй-Левицкий и Иван Пулюй. Издание полной Библии на украинском языке было осуществлено в начале 20 в. Библейским обществом.
Второй полный перевод Писания на украинский был начат в 1917 г. министром просвещения и министром вероисповеданий Украинской Народной республики профессором И.И. Огиенко (1882-1972), который считал, что такой перевод должен стать «наилучшим учебником для изучения украинского языка». Перевод Ветхого завета с иврита был завершен в 1940 г., а полностью Библия в переводе митрополита Украинской Греко-Православной церкви в Канаде Илариона (И.И. Огиенко) была опубликована в 1962г. Ее текст был снабжен серьезным вспомогательным аппаратом и разделен на фрагменты, снабженные заголовками.
Третий полный перевод Писания на украинский язык И.С. Хоменко (1892-1981) принято называть «римским», поскольку священник работал над ним в основном в Риме и на острове Капри. Работа проходила под эгидой Украинской Греко-Католической церкви. Отредактированный, прокомментированный, снабженный примечаниями, указателями перевод с иврита, арамейского и древнегреческого «Святе Письмо Старого і Нового Завіту» увидел свет в 1963 г. Вплоть до смерти, немного не дожив до 90 лет, И. Хоменко готовил второе издание, полагая, что редакторы и цензоры исказили его работу.
Среди трех переводов, безусловно, выделяется работа митрополита Илариона. Два других перевода, в особенности П. Кулиша, библейский текст слишком одомашнивают, представляя события словно происходящими не в далеком времени и отдаленном пространстве, а здесь, сейчас, так сказать, на хуторе близ Диканьки, где библейские герои говорят на простонародном языке бурлескной «Энеиды» И.П. Котляревского. Для сравнения достаточно вслушаться в то, как звучит предсмертная речь Моше (Слова, Дварим 32:1-43), например, 5-ый стих: кодло, що перевернулось і спроневірилось (П. Кулиш); кодло крутіїв зрадливих (И. Хоменко); покоління невірне й покручене (И.Огиенко); поколение упрямое, криводушное (мой перевод).
А так в трех переводах звучит выражение «глубина преисподней» (22): дно підземної пропастї (П. Кулиш), Підземелля-Прірва (И. Хоменко), И. Огиенко транслитерирует: шеол найглибший.
В 15-ом стихе появляется обычно ласковое, торжественное, а в этом контексте весьма ироничное имя Израиля — Иешурун (от корня со значением «прямой», «справедливый», «праведный»). И. Огиенко и И. Хоменко повторяют его близко к оригинальному звучанию: Єшурун. П. Кулиш его переводит (хотя верно, но, по сути, нелепо): праведник. Вот, и получается у него вместо горькой иронии оригинала нечто псевдонародное: І потовстїв праведник та й став буяти; ти став товстий, грубий, жирний! І покинув він Бога, що сотворив його, і став гордувати скельою спасення свого.
В песни Моше есть немало чеканных стихов. Напимер, он говорит о врагах:
Вино змеиное — их вино,
яд гадюк беспощадный (33).
Великолепно этот стих звучит у И. Огиенко: «вино їхнє зміїна отрута і гадюча погибельна їдь!». Совершенной невнятицей — у П. Кулиша: Вино їх се їдь гадюча і погибельна отрута змієва; у И. Хоменко, почти повторившего П. Кулиша: Вино їхнє — їдь гадюча, погубна отрута гадів.
В отличие от переводов П. Кулиша и И. Хоменко, лексика И. Огиенко строже (хотя и у него случается «травиця», 2), ритм ближе к оригиналу. Сравним первый стих переводов:
Прихилїтесь небеса, я промовляти буду; слухай і ти, земле, слова з уст моїх! (П. Кулиш)
Вслухайтесь небеса, я промовлятиму, слухай слів моїх, земле! (И. Хоменко)
Слухай, небо, а я говоритиму, і хай почує земля мову уст моїх! (И. Огиенко)
Отмечу, второе полустишие у И. Хоменко получилось удачней, строже, энергичней, ближе к чеканному ритму подлинника, чем у И. Огиенко.
А так это звучит в моем переводе:
Внимайте, небеса, буду я говорить,
услышит земля речения моих уст.
Слова (Дварим 32:1-43)
Перевод П. Кулиша, Повторення Закону
Прихилїтесь небеса, я промовляти буду; слухай і ти, земле, слова з уст моїх!
Нехай же, як дощ, лється наука моя, як роса промова моя, як рісні краплї на траву, як буйний дощ на билину.
Бо імя Господа прославляти буду: Воздайте славу Богові нашому!
Він скеля: дїла його звершені; всї бо дороги його справедливі. Він Бог вірний і без омани, справедливий і правдивий!
Та вони зледащіли; се кодло, що перевернулось і спроневірилось соромними вчинками, від котрих далекі сини його.
О безрозумний і безглуздий народе! Так то оддячуєш ти Господеві? Чи не він же твій батько, що сотворив тебе? Він сотворив тебе, і зготовив все для тебе.
Спогадай но давні давна, подумай про лїта від роду до роду; розпитай у батька твого, і він звістить тобі, в людей старих твоїх, і вони розкажуть тобі!
Як Всевишнїй надїляв наслїддє народам, як роздїлював синів людських, тодї визначив гряницї по лїчбі синів Ізраїля.
Бо пай Господа нарід його; Яков удїл наслїддя його.
Він знайшов його в пустинї, в степу безлюдному і дикому; він охоронив його, пильнував його, і беріг його як зїницї ока свого.
Як орел визиває гнїздо своє, і над орлятами ширяє, крила свої простирає, бере, і несе їх на широких крилах своїх;
Так виводив його Господь сам, і не бувало з ним чужого бога.
Водив його по горах землї і кормив його плодами поля; і дав йому ссати мед по скелях і цїдити олїю по креминистих горах;
Кормив його маслом коровеним і молоком овечим, і туком годованих овець і баранів Базанських і козлів, і ядерним зерном пшеницї; ти пив добірне вино, кров виноградню.
І потовстїв праведник та й став буяти; ти став товстий, грубий, жирний! І покинув він Бога, що сотворив його, і став гордувати скельою спасення свого.
Дразнили його чужими богами а гидотами приводили його до гнїву.
Вони приносили жертву бісам а не Богу, богам, що не знали їх досї, новим, що тільки позаводено їх, яких батьки ваші не шанували.
А про скелю, що появила тебе на сьвіт, ти не дбав і забув про Бога, що сотворив тебе.
І побачив се Господь, та й відопхнув їх в гнїві над синами своїми і дочками своїми.
І промовив він: Заховаю лице моє від них, побачу я, як конець їх буде; вони бо кодло зовсїм зледащіле, дїти, в яких нема вірностї.
Вони завдали менї жалю своїм Не-Богом, розгнївили мене своїми марностями: тим то завдам і я їм жалю ненародом, народом безумним завдам їм горя.
Запалав бо мій гнїв і горіти ме аж до дна підземної пропастї, і пожере він землю і плоди її, і попалить основини гір.
Згромаджу на них всї нещастя та й оберну всї стріли мої на них.
Як гинути муть з голоду, і як пожирати ме їх горячка і люта чума, пішлю на них ще зуби диких зьвірів, і їдь гадюк.
По улицях буде гострий меч губити, а в домівках страх побивати: і пареня і дївицю і немовлятко і старця.
Я сказав би: Розсїю їх і зроблю конець їх памятї між людьми!
Коли б не пиха ворогів їх, та коли б вороги їх, побачивши се, не мовляли: Не Господь зробив все се, а потужна рука наша!
Се народ, для якого нема ради; нема там розуму між ними.
Коли б то був у них розум, то зрозуміли б вони, який конець їм буде!
Як же би міг один чоловік гнати тисячу, а двох їх десять тисячі люда, як би Господь, їх скеля, не передав їх і не віддав їх в руки?
Бо не така їх скеля, як наша скеля: так судять самі вороги наші.
Бо виноград їх від винограду Содомського та з поля Гоморського; ягоди їх їдовиті ягоди, гіркі їх грона.
Вино їх се їдь гадюча і погибельна отрута змієва.
Хиба се не сховане в мене, не запечатане в коморах моїх?
Моя пімста і відплата буде того часу, як ноги їх хитати муться; день бо погибелї їх близько, а що чекає їх, те вже постигає їх.
Но Господь судити ме нарід свій і змилосердується над рабами своїми, як побачить, що поникла їх сила, і не стало нї невольника нї вільного.
І скаже він: Де ж боги їх, скеля, що на неї вповали,
Де вони, що поїдали тук жертов їх заколюваних, і пили вино, жертву їх ливну? Нехай встануть і поможуть вам, нехай будуть вам охороною.
Подивітесь тепер, що я, се я, що стою, і нема Бога кромі мене! Я вбиваю і оживляю, я задаю рани і сцїляю; і нема нїкого, хто б спас із руки моєї!
Бо я підіймаю руку мою до неба і кажу вам: Я живу вічно!
Як вигострю блискучого меча мого і рука моя на суд підніметься, то відомщу ворогам моїм і відплачу ненавидникам моїм.
Стріли мої напою кровю, а меча мого нагодую тїлом — кровю побитих і бранцїв і головами князїв ворога.
Веселїтесь, народи, з його народом! Він бо помстить кров рабів своїх, відомстить ворогам своїм, а землї своїй, народові свому, простить.
Перевод И. Огиенко. Повторення Закону
Слухай, небо, а я говоритиму, і хай почує земля мову уст моїх!
Нехай ллється наука моя, мов той дощ, хай тече, як роса, моя мова, як краплі дощу на траву, та як злива на зелень.
Як буду я кликати Ймення Господнє, то славу віддайте ви нашому Богові!
Він Скеля, а діло Його досконале, всі бо дороги Його справедливі, Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він.
Зіпсулись вони, не Його то сини, покоління невірне й покручене.
Чи тим віддасте Господеві, народе нікчемний й немудрий? Чи ж не Він Батько твій, твій Творець? Він тебе вчинив, і Він міцно поставив тебе.
Пам'ятай про дні давні, розважайте про роки усіх поколінь, запитай свого батька, і покаже тобі твоїх тих старших, а вони тобі скажуть.
Як Всевишній народам спадок давав, коли Він розділяв синів людських, Він поставив границі народам за числом Ізраїлевих синів.
Бо частка Господня народ Його, Яків відміряний уділ спадщини Його.
Знайшов Він його на пустинній землі та в степу завивання пустельних гієн, та й його оточив, уважав Він за ним, зберігав Він його, як зіницю оту свого ока.
Як гніздо своє будить орел, як ширяє він понад своїми малятами, крила свої простягає, бере їх, та носить їх він на рамені крилатім своїм,
так Господь Сам провадив його, а бога чужого при нім не було.
Він його садовив на висотах землі, і він їв польові врожаї, Він медом із скелі його годував, і оливою з скельного кременя,
маслом з худоби великої та молоком від худоби дрібної, разом із лоєм ягнят та баранів з Башану й козлів, разом з такою пшеницею, як лій на нирках, і кров виноградної ягоди пив ти вином.
І потовстів Єшурун та й брикатися став. І ти потовстів, погрубів, став гладкий. І покинув він Бога, що його створив, і Скелю спасіння свого злегковажив.
Чужими богами Його роздражнили, Його розгнівили своїми гидотами.
Вони демонам жертви складали, не Богу, складали богам, що не відали їх, новим, що недавно прийшли, не лякалися їх батьки ваші!
Забуваєш ти Скелю, Яка породила тебе, і забуваєш ти Бога, що тебе народив.
І побачив Господь, та й зненавидів їх, через гнів на синів Своїх і на дочок Своїх,
та й сказав: Лице Я Своє заховаю від них, побачу, який їх кінець, бо вони покоління розбещене, діти, що в них нема віри.
Роздражнили Мене вони тим, хто не Бог, Мене розгнівили своїми марнотами, тому роздражню Я їх тим, хто не народ, нерозумним народом розгніваю їх.
Бо був загорівся огонь Мого гніву, і палився він аж до шеолу найглибшого, і він землю поїв та її врожай, і спалив був підвалини гір.
Я на них нагромаджу нещастя, зуживу Свої стріли на них.
Будуть виснажені вони голодом, і поїджені будуть огнем та заразою лютою, і зуба звірини нашлю Я на них, з отрутою плазунів по землі.
Надворі забиватиме меч, а в кімнатах страхіття, як юнака, так і дівчину, грудне немовля з чоловіком посивілим.
Я сказав: Повигублюю їх, відірву від людей їхню пам'ять,
та це Я відклав з-за ворожого гніву, щоб противники їх не згордилися, щоб вони не сказали: Піднеслася наша рука, і не Господь учинив усе це.
Бо вони люд безрадний, і нема в них розумування.
Коли б були мудрі вони, зрозуміли б оце, розсудили б були про кінець свій.
Як може один гнати тисячу, а два проганять десять тисяч, коли то не те, що їх продала їхня Скеля, і Господь видав їх?
Не така бо їх скеля, як наша та Скеля, хай судять самі вороги.
Бо їх виноград з винограду содомського та з піль тих гоморських, винні ягоди їхні отруйні то ягоди, вони грона гіркоти для них,
вино їхнє зміїна отрута і гадюча погибельна їдь!
Чи замкнене в Мене не це, у скарбницях Моїх запечатане?
Моя пімста й відплата на час, коли їхня нога посковзнеться, бо близький день погибелі їх, поспішає майбутнє для них.
Бо розсудить Господь Свій народ, і змилосердиться Він над Своїми рабами, як побачить, що їхня рука ослабіла, і нема ні невільного, ані вільного.
І Він скаже тоді: Де їх боги, де скеля, що в ній поховались вони,
що їли вони лій кривавих їх жертов, пили вино жертов їх литих? Нехай встануть і вам допоможуть, і хай будуть покровом для вас.
Побачте тепер, що Я Я є Той, і Бога немає крім Мене. Побиваю й оживлюю Я, і не врятує ніхто від Моєї руки.
Бо до неба підношу Я руку Свою та й кажу: Я навіки Живий!
Поправді кажу вам: Я вістря Свого меча нагострю, і рука Моя схопиться суду, тоді відімщу Я Своїм ворогам, і Своїм ненависникам Я відплачу.
Я стріли Свої понапоюю кров'ю, а Мій меч поїдатиме м'ясо, кров'ю забитого й бранця, головами кучматими ворога.
Радійте, погани, з народом Його, бо Він відімститься за кров Своїх всіх рабів, і пімсту поверне Своїм ворогам, і викупить землю Свою, Свій народ.
Перевод И. Хоменко. Второзаконня
«Вслухайтесь небеса, я промовлятиму, слухай слів моїх, земле!
Нехай, як дощ, накрапає моя наука, росою хай розіллється моє слово, як волога на травицю і як дощ рясний на рослину.
Бо ім'я Господнє прославляю: воздайте славу нашому Богові!
Він — скеля; звершені його діла, бо всі його дороги — справедливість; Бог—вірність, без жадної омани, він справедливий і правий!
Зневажали його ті, що не сини йому більше, а кодло крутіїв зрадливих!
То так оддячуєш Господеві, народе глупий, нетямущий? Хіба ж не він — твій батько, твій Творець, що створив тебе і тебе підтримує?
Згадай лишень дні здавен-давні, збагни літа від роду й до роду! Спитай у батька, й він звістує тобі, у людей старих, вони ж тобі повідають.
Коли Всевишній призначав людям насліддя, коли розділяв народи, то встановив народам межі, за числом синів Ізраїля:
Господня ж частина — народ його, Яків — уділ його насліддя.
Господь знайшов його в краю пустиннім, у дикій пустелі, що її виття звірів наповнює, і заходивсь його пестити, за ним ходити, та берегти, мов зіницю ока.
Як орел манить (до злету) своїх малят і над орлятами ширяє, так простер він крила, підхопив його та й поніс на своїх перах.
Господь один водив його, не було з ним чужого бога.
Водив його по вершинах краю, годував його плодами поля; давав йому мед зо скелі ссати й олію з каменя твердого;
Коров'ячу сметану й молоко овече, разом із туком ягнят, башанських баранів, козлів, з тучним зерном пшениці, і пив ти кров грона — вино шипуче.
Потовстішав Єшурун та й вибуяв; став ситний, вгодований, грубий; і покинув Бога, що створив його, зневажив скелю, що його врятувала.
Вони розсердили його божищами чужими, гидотами його роздратували.
Жертву приносили бісам, не Богові, богам, яких і не знали досі; новим, які поприходили недавно, яких батьки їхні не шанували.
Скелю, що привела тебе на світ, ти занехаяв, забув про Бога, що породив тебе.
Побачив те Господь і відкинув у гніві власних синів і дочок власних.
Та й промовив: Сховаю лице моє від них, і побачу, який кінець їх буде; вони бо — кодло перевертнів, діти, що вірности не мають.
Вони збудили ревнощі мої небогом, розгнівали мене своїми бовванами; а я збуджу їх ревнощі ненародом, я роздратую їх — людом глупим.
Бо вогонь мого гніву загорівся; горить аж до Підземелля-Прірви; він пожирає землю з її плодами, спалює підніжжя гір.
Нагромаджу на них нещастя, витрачу проти них стріли мої;
Вони загинуть з голоднечі, їх спалить жар і чума люта. Зуби звірів пошлю на них і отруту плазунів.
Ззовні меч убиватиме, а всередині — жах, і юнака, й юначку, і немовлятко із сивим дідом.
Сказав би я: знищу їх, край покладу їхній пам'яті в людей;
Якби я не боявся глуму ворога, Щоб гнобителі їхні, побачивши те, не казали: Рука наша потужна, а Не Господь усе це вчинив.
Це ж народ, позбавлений глузду, і розуму в них немає.
Якби вони були розумні, то збагнули б, зрозуміли б, який кінець їм буде.
Як міг би один тисячу гнати, а двоє — пустити врозтіч десять тисяч, якщо б їхня Скеля не видала їх на поталу, якби Господь їх не покинув?
Та не така їхня скеля, як наша Скеля, самі й вороги наші так судять.
Лоза бо їхня — лоза содомська, вона з полів гоморських; їхній виноград —полин, гіркота — їхні грона.
Вино їхнє — їдь гадюча, погубна отрута гадів.
Хіба ж не сховане це в мене, не під печаттю в мене в скарбниці?
Мені належить помста й відплата, коли нога в них похитнеться; бо день загибелі їхньої близько, недоля незабаром їх вразить.
Бо Господь судитиме народ свій і змилується над своїми рабами, як побачить, що зникла сила, що нема вже більш ні раба, ні володаря.
Тоді він скаже: Де ж їхні боги, скеля, до якої прибігали?
Де ті, що тук їхніх жертв їли, що вино возліянь їхніх пили? Хай встануть і хай вам допоможуть, хай охороною вам будуть!
Дивіться отже, що я, я — Бог, і нема Бога окрім мене; я вбиваю і оживляю, завдаю ран і зцілюю; ніхто з руки моєї не врятується.
Бо я зведу руку мою до неба і скажу: Я живу вічно!
Я вигострю блискучий меч і візьму в свою руку справедливість. Тож помщуся на моїх ворогах і ненависникам своїм відплачу.
Напою кров'ю мої стріли, а меч свій нагодую м'ясом, кров'ю забитих і полонених, розкуйовдженими головами ворогів.
Радуйтеся, народи, з його людом; бо він помститься за кров своїх рабів, він помститься на ворогах своїх, землі ж своїй, своєму народові простить.»
Слова (Дварим)
Внимайте, небеса, буду я говорить,
услышит земля речения моих уст.
Польется дождем ученье мое,
реченье мое будет росу источать,
мелким дождем — на травы,
каплями — на траву.
Имя Господа призову —
величие Богу воздайте.
Твердыня, деяния Его непорочны,
все пути Его истинны,
Бог верный — нет лжи,
праведен Он, справедлив.
Гибель! Сыны порочные — не Его,
поколение упрямое, криводушное.
Так Господу воздаете,
народ подлый, неумный?!
Не Он ли отец, твой творец,
тебя создавший и утвердивший?!
Вспомни дни древние, постигни лета поколений!
Спроси отца — он расскажет, старейшин — поведают!
Всевышний, наделяя народы,
людей разделяя,
племенам пределы поставил
по числу Израиля сыновей.
Ибо Его народ — доля Господа,
удел владения — Яаков.
В пустынной земле отыскал,
в полом вое пустом,
всматриваясь, кружил,
как зеницу ока, хранил.
Орлом, храня гнездо, над птенцами парил,
крылья простер, взяв, на крыле его нес.
Господь вел его одного,
не было с ним бога чужого.
Вознес на высоты земли,
он ел урожаи полей,
из скалы медом кормил
и маслом — из утеса кремнистого.
Маслом коров, овец молоком,
туком овец и баранов
башанских, козлят,
туком зерен пшеницы,
пил кровь винограда, вино.
Разжирев, Иешурун стал лягаться,
разжирел, растолстел, погрузнел,
бросил Бога, его сотворившего,
твердыню спасения опозорил.
Ревность Его возбуждали чужими,
мерзостями гневили Его.
Приносили жертвы бесам — не Богу,
богам, которых не знали,
новым, недавно явившимся,
не дрожали ваши отцы перед ними.
Твердыню, родившую тебя, позабыл,
забыл Бога, тебя сотворившего.
Увидев, негодовал Господь
от ярости на сыновей и дочерей.
И сказал: Скрою лик Свой от них,
на их будущее погляжу:
они — поколение переменчивое,
сыны, у которых нет веры.
Небогом ревность Мою возбуждали,
ничем гневили Меня,
их ярость возбужу ненародом,
народом подлым буду гневить.
Ибо пламя гнева Моего запылало,
глубины преисподней зажгло,
пожрало землю с плодами,
подожгло основания гор.
Беды на них соберу,
стрелы на них изведу.
На голодом изможденных, пожранных искрами
и черным мором,
на них зуб зверя нашлю,
яд ползающих в прахе.
Извне губит меч, внутри — ужас,
и юношу, и девицу, ребенка с мужем седым.
Сказал бы: Их изведу,
в людях память о них уничтожу.
Если бы гнева врага не боялся,
чтоб их враги чужому не отдали,
говоря: «Наша рука одолела,
это всё не Господь совершил».
Они — народ, мудрость утративший,
нет у них разума.
Будь мудры, рассудили бы,
свое будущее постигли.
Как одному преследовать тысячу,
двоим десять тысяч прогнать,
если бы не твердыня их отдала,
не Господь выдал их?
Ибо наша Твердыня — не их твердыня,
не судьи — наши враги!
Ибо от лозы Сдома лоза их,
с полей Аморы,
их виноград — виноград ядовитый,
горькие гроздья у них.
Вино змеиное — их вино,
яд гадюк беспощадный.
Скрыто оно у Меня,
в хранилищах Моих запечатано.
У Меня мщение и воздаяние
в час, когда их ноги споткнутся,
день беды близок,
скоро их будущее.
Господь народ Свой будет судить,
о рабах Своих Он раскается,
увидев: рука ослабела,
нет ни заключенного, ни свободного.
Скажет Он: Где их боги,
твердыня, за которою укрывались?
Тук их жертв пожиравшие,
вино возлияний их пившие,
встанут, помогут,
будут укрытием?!
Ныне смотрите: Я — это Я,
нет бога, кроме Меня,
Я умерщвляю и оживляю,
поражаю и Я исцеляю,
от руки Моей нет спасителя.
Руку к небесам поднимая,
говорю: Жив Я вовек!
Если заострю молнией меч,
возьмет рука Моя кары,
врагам мщенье воздам,
ненавистникам отомщу!
Стрелы кровью допьяна напою,
плоть меч Мой пожрет,
кровь убитых и пленных,
головы отомщенных врагов!
Племена, народ Его славьте!
За кровь рабов Своих Он отомстит!
Врагам мщение Он воздаст!
Свою землю искупит и Свой народ!
(Продолжение следует)
